Нещодавно до стін
нашої бібліотеки надійшов цінний подарунок від авторського колективу Сергія та
Анастасії Глотових, а саме – книга «У вогняному кільці. Оборона Луганського
аеропорту», в якій уперше зібрано спогади учасників та очевидців однієї з
найгероїчніших і найтрагічніших операцій початку російсько-української війни,
що досі лишається маловідомою для більшості українців.
У книзі описуються
не тільки події, пов’язані з утриманням цього об`єкта та прилеглих населених
пунктів (квітень-початок вересня 2014 року), а й те, що передувало окупації
Луганська (зима-весна 2013-2014 років).
Команда волонтерів
зібрала спогади військових, волонтерів,
місцевих мешканців, працівників міліції та аеропорту, медиків, а також
унікальні фотографії та картосхеми, що ілюструють військові операції, які
відбувалися навколо летовища. Книга містить коментарі військових дослідників,
офіцерів та експертів із аналізом основних подій, а також перелік загиблих
українських бійців із різних підрозділів.
«Це книга із живим серцем, яке
складене із частинок зламаних доль. Історії, які торкаються свідомості,
змінюють уявлення, наповнюють настрій емоціями, травмованим щастям та повістями
реальності. Розгорнувши її ви не побачите слів, проте почуєте тихі голоси і
голосне мовчання досвіду. Відчай, хоробрість, мізерні поразки, значні перемоги.
Тут є усе, лише варто зазирнути у межі минулого, цілком поринути у ті чи інші
події, перетворитись із читача на учасника тих історій, про які не говорили
відверто».
Ковальчук Наталія
«Війна почалась
дуже несподівано, неочікувано. Особливо для нашої бригади. Ми були на стадії
переформування. У нас тільки створився окремий батальйон у Чернівцях – третій.
Але ми укомплектували одну батальйонну тактичну групу, яка вирушила 8 березня
по східних регіонах України», – розповідає десантник 80-ї бригади Богдан Дишко.
«Ситуація
загострювалася. По дорозі Краснодон – Луганськ йшло постачання бойовикам. [Уже в травні] місцеві проукраїнські нам таку інформацію
передавали. Коли йшли колони, сепаратисти сказали: «Ми з вами воювати зараз не
будемо, а будемо тоді, коли будуть сили рівні, коли буде зброя, боєприпаси,
артилерія». […] Коли вже
почали «Гради» стріляти по нас, артилерія, тоді-то ми зрозуміли: «О, вони вже
готові».
Павло ільців, капітан 80
ОАЕМБр
«… Десь, напевно,
за годину часу в сторону терміналу та суміжних споруд прилетіло близько
трьох-чотирьох десятків мін. Ще десь через добу чи дві – знов така ж кількість.
Здебільшого вони обстрілювали, ми помітили, звечора – десь дев’ята-дванадцята година вечора. І зранку –
приблизно з четвертої до сьомої. Було зрозуміло, що не давали звечора поспати –
панікувати заставляли, вони думали на психіку надавити. Але ми вже були готові…»
Богдан Дишко, молодший
сержант, 80 ОАЕМБр
Вільного часу у
військових було небагато, але вони примудрялися навіть у заблокованому
аеропорту знайти розваги. Виявилося, що в одному з приміщень знаходилася ціла
бібліотека.
«Одного дня, коли
ще більш-менш спокійно було, прибігає до нас один з наших хлопців – Міша – і так
радісно кричить: «Мужики! Я бібліотеку знайшов! Тут бібліотека є! Ось книжку
взяв!» А ми йому (постібатись, думаємо, треба): «Так, а ти записався?» – «Куди
записався?..» – «Ну ти ж книжку взяв – це ж записатись треба». Він такий: «Точно,
це ж надо буде записатись!»
І ввечері сидять
хлопці вже недалеко від бібліотеки, курять. Щось говорять, говорять… І тут із-за
угла – вечір так, темнувато – появляється ще один боєць і до цих двох: «Как
пройти в библиотеку?». Ті аж перепугались!.. Так і пішла клічка – «Міша-бібліотекар».
Руслан Чубенко, лейтенант, 1
ОТБр
«Більшість
проблем була від зношеності та старості техніки, та й те, що до війни техніка
просто стояла роками й обслуговувалась на папері. Деколи танки горіли просто,
бо їм замикала проводка.
Водіїв мені було
шкода. В мене було 14 чоловік у групі, всі йшли відпочивати, а водії лізли під
БТР підтягувати кардани, доливали масла, робили технічне обслуговування. А через
чотири години знову на виїзд… В мене був Стьопа «Малий», я йому казав: «Малий,
якщо ми там десь заглохнемо, нам капець, ти сам все бачиш і чуєш, як по броні
осколки херачать, так що БТР – хоч цілуй його, роби, що хочеш, але він має нас
вивезти». Вже пізніше я зробив по два водії на БТР, щоб хоч трохи зняти навантаження».
Олег Дудич, майор, 80 ОАЕМБр
«[Одного разу йшли з побратимом по
Лутугиному]. Старша бабуся,
яка побачила нас, почала плакати, що вона не отримує пенсію і не має за що
купити їсти. Я не знаю, хто би що зробив, а ми пішли з тим товаришем, нагрузили
мішки, взяли те, що було – консерви, мінеральна вода… […] Ми з ним, йшли по місту, ставали там, і такі
кульочки – того, того, того накидали – і ловили дітей, давали продукти і казали
нести додому».
Іван Савченко, молодший
сержант, 3 БтрО
І це лише початок
сучасної української історії очима героїв…
Немає коментарів:
Дописати коментар